Яковенко Карина, вчитель, КЗ "Центр дитячої та юнацької творчості №4 Харківської міської ради"

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Перемога, яка дає українцям сили та надію – саме те, що може проявлятися дуже по-різному, але безумовно є одним з найефективніших інструментів у протистоянні ворогу.

Початок повномасштабного вторгнення застав мене у рідному Харкові, який я не була готова покинути, тож увесь час лишалася вдома, попри шалений страх перших днів, коли дах здригався від гулу ворожих літаків і я фактично прощалася з життям, відчуття самотності після швидких від'їздів друзів та повної неспроможності довгострокового планування, яке я завжди цінувала.

Та поступово, дякуючи ЗСУ та НГУ, одиночним волонтерам та великим благодійним фондам – усім небайдужим українцям – з кожним днем становилося легше.

Потужний прорив, який дозволив звільнити більшу частину нашої області, постійна допомога від місцевих, всеукраїнських і закордонних організацій, поступове повернення найближчих – все це давало надію жити, працювати і, наскільки це можливо, ділитися матеріальними і емоційними ресурсами з тими, хто цього потребував.

Особисто для мене і моєї родини кожного року, починаючи з 2022-го, було декілька знакових подій, які дозволили вистояти.

Моя мама, яка мешкає у передмісті Харкова (Пісочинська ОТГ) мала змогу чи не щоденно отримувати гуманітарну продовольчу допомогу від місцевої влади: інколи це був батон хлібу, а інколи – повноцінний продуктовий набір, який дав змогу протриматися, коли магазини порожніли на очах. Також велике значення для багатьох харків’ян мають вчасно і якісно організовані «Пункти незламності», які неодноразово допомагали особисто мені під час блекаутів. Робота персоналу цих пунктів – той самий приклад людяності під час війни, які спростували мою думку про те, що кожен намагається вистояти самотужки, а не витрачати свій ресурс на інших.  

На початку 2023 року, коли порівняно з минулим роком стало значно спокійніше, я відчула в собі сили, можливість і велике бажання здійснити давню мрію – завести собаку.

Колись мені дуже хотілося песика конкретної породи, але купа історій про покинутих напризволяще хвостиків мотивувала мене подарувати комусь з них радість і повернути у домашнє життя. Я була впевнена, що буду їздити по багатьом притулкам і обирати «саме того», але перший же візит до Харківського центру поводження з тваринами кардинально змінив початкові плани.

Величезна кількість очей, які дивляться на тебе крізь огородження вольєру з надією і готові подарувати довіру – не те випробування, яке я не була готова проходити декілька разів.

І ось, серед усіх галасливих хвостиків я побачила одного – маленького і сором'язливого, який ледь визирав з будки і, здається, не вірив, що може стати комусь потрібним. Розмова з працівниками притулку, моя згода, очікування на стерилізацію і післяопераційний період – і ось вже більше двох років у мене є новий член родини – Поля. Зникли сором'язливість і безнадійність, натомість з'явилося щоденне щастя у нас обох. А ще – моя радість, коли на сторінці Центру я бачу, що чергові мешканці отримали нову домівку і що у когось з мешканців нашого регіону з'явилися нові віддані друзі.

І хай з мого боку це зовсім невеликий особистий вклад у перемогу, але я вважаю, що піклування про наших улюбленців – теж демонстрація моральної стійкості, турботи та відповідальності українців.

І, нарешті, 2024 рік, коли попри усі проблеми, які через скажених сусідів має наше місто, у його життя повернули учнівський конкурс – Турнір юних журналістів. Цей турнір проводиться з 2005 року, не відбувався у 2020 році через пандемію коронавірусу, також був поставлений на паузу у 2022-2023 роках через небезпеку, але повернувся у 2024 році, хай і зі зменшеним обсягом запитань та зміненим місцем проведення фінального етапу (більшу частину свого існування він відбувався в Сумах, але з огляду на очевидні причини, у 2024 році його перенесли на Волинь).

Оскільки я працюю керівником гуртка «Основи журналістики» в одному з харківських центрів дитячої та юнацької творчості, я відповідала за проведення районного етапу та підготовку сформованої команди до міського етапу. Для мене стало дійсно великою радістю побачити щиру зацікавленість дітей у запропонованих питаннях, їх готовність активно працювати з великими обсягами інформації та проявляти творчий підхід до вирішення завдань.

Наша спільна праця дозволила команді Слобідського району «Віват» отримати перше місце у Харківському етапі турніру та вирушити на всеукраїнський, де двоє з учасників – Софія та Іван – вибороли особисту першість у номінаціях «За волю до перемоги» та «Найкращий опонент».

Крім гарного результату мене щиро порадувала активна цікавість дітей до питань, які справді були присвячені актуальним темам: ролі штучного інтелекту у розвитку ЗМІ, небезпеці створення та розповсюдження діпфейків, оволодінню правилами інформаційної гігієни та участь у проєктах з підвищення рівня медіаграмотності.

Саме повернення цього турніру стало для мене важливим акордом в композиції єднання українців навколо відновлення нашої держави і побудови її майбутнього з урахуванням неймовірного потенціалу наших дітей.

Впевнена, що і 2025 рік не стане виключенням і я знов отримаю приклад того, що наша Україна – єдина і в смутку, і радості, і що попри криваві рани, які вона отримала від країни-агресорки, на неї чекає щасливе майбутнє. І це передусім – заслуга ЗСУ, НГУ, волонтерів і усіх тих, хто допомагає їм і кожному громадянину, який цього потребує!