Гайдук Соломія, 8 клас, КЗ ЛОР "Сокальський академічний ліцей імені Т. Шевченка"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хриплюк Наталія Анатоліївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

25 грудня — дата, яку я пам’ятатиму завжди. Мені було лише 11 років, коли згорів наш будинок. Це сталося несподівано. В одну мить ми втратили все: речі, спогади, безпеку, звичне життя. Але найстрашніше — це опіки, яких зазнали я і моя сім’я.

Ми потрапили до лікарні й провели там два місяці. Було боляче — фізично й морально. Кожен день був боротьбою.

Здавалося, гірше вже бути не може. Але 22 лютого почалася повномасштабна війна. До нашого болю додалися тривога, страх і постійне відчуття небезпеки. Ми змушені були залишити тимчасове житло й повернутися до рідного міста, де починали життя заново.

Усе було новим: новий будинок, нові люди, нове місто. Спершу я ще навчалася в колишній школі, але з початком літа батьки вирішили перевести мене до іншої — тієї, що була ближче до дому. Це рішення далося мені важко. Усе було незнайомим: вчителі, однокласники, навіть атмосфера. Я почувалася чужою, невпевненою, розгубленою.

Перший рік був справжнім викликом. Але з часом я почала звикати. З’явилися нові знайомі, почала краще розуміти нове середовище.

Та навіть коли життя поступово почало налагоджуватися, залишилося щось, що неможливо було змінити — шрами. Після пожежі вони залишилися на моєму тілі, і щодня нагадують про той страшний день.

Це викликає в мене внутрішній дискомфорт, сором, іноді — біль. Мені складно прийняти їх, але я вчуся це робити.

Попри все, ця подія зробила мене сильнішою. Я навчилася боротися, долати страх і невпевненість. Я змінилася. Тепер я більше ціную життя, свою родину, тепло й турботу. Я знаю, що означає починати з чистого аркуша, і знаю, що це можливо.

Ця подія забрала багато, але водночас і дала: віру в себе, силу духу й розуміння, що навіть після найтемнішої ночі обов’язково буде новий день.