Почалася війна, і я не знала, що робити. Місто дуже швидко окупували – російські війська зайшли у великій кількості. Вони їхали танками, поводилися дуже нахабно і безпардонно. Ходили будинками, обшукували людей, забирали речі. Мені було дуже страшно навіть вийти надвір. Під час обстрілів доводилось сидіти у погребі. 

Потім у нашому місті відключили газ, воду та світло. Тепла також не було, а весна була холодною. Було страшно залишатись у рідному місті, бо не знала, чим усе це закінчиться.

Я багато думала про війну. Це жахливо. Ніколи не могла припустити, що Росія нападе на нас. Здавалося, що таке не може статися у наш час.

Зрештою, мені таки вдалося виїхати з міста. На машину я чіпляла білі стрічки та напис «діти». Перевірок на постах було дуже багато. Щодня я сумую за своїм будинком і сподіваюся, що Україна переможе, і я скоро зможу повернутися додому.