Війна почалася раптово. Ніхто не очікував, що все так швидко звалиться. Донеччину почали обстрілювати з перших днів. Почалась окупація, росіяни зайшли на танках. Було дуже страшно: снаряди падали просто у житлові будинки, було багато руйнувань. Все горіло, все гриміло. Звичайне життя зникло. Не стало ні світла, ні води, ні газу. Весна була холодна, а в будинках — крижане повітря. Магазини закрилися, запаси швидко закінчувалися.

Боялися навіть визирнути у вікно — вулицями ходили російські військові, проводили обшуки, розмовляли грубо, почувалися господарями. Страх не відпускав на хвилину. Неможливо було зрозуміти, чим це закінчиться і скільки ще триватиме.

Коли з'явилася можливість вибратися, я виїхав. Через Василівку вибирались. Думали - у посадці помремо. Було важко, але іншого виходу не було. Син залишався в окупації. Його вбили росіяни. 

Дуже хочеться повернутись. Хочеться тиші, спокою, мирного життя. Вірю, що це буде обов'язково. Україна переможе.