Життя на окупованих територіях тяжке. В Михайлівці немає газу, непомірно високі ціни і сусіди, від яких можна чекати що завгодно. 

Ми жили в селі Михайлівка Запорізької області. Моя родина - мама, сестра і чоловік, дітей у нас немає.

Коли почалась війна, ми були вдома. Про перший день я дізналася з телеграм каналів, в перший день у нас вибухів не було. Окупанти вже на третій день були у нас.

Найбільше мене вразило те, що люди стали колаборантами. Ті самі сусіди, які були за Україну, перебігли на бік росіян.

Моя мама вчитель, вона не могла працювати на окупованій території. До того ж почались побутові труднощі: не було газу, ціни були дуже високі. В селі неможливо було жити далі. На носі була зима і ми вивезли маму до Запоріжжя. В мене тут чоловік живе. З робою в мене проблем немає - я працюю в школі вчителем.

Найважче було, коли ми виїжджали. Окупанти дивилися телефони, прискіпувались до всього.

Ми лишилися без домівки. Війна на кожного вплинула – всі стали знервовані. Тяжко пережити ці вибухи, смерті людей. В Запоріжжі теж багато людей постраждало.

Я вірю, що Україна переможе. Будемо на це сподіватися. Мрію, що моє життя в майбутньому буде таким, яким воно було до війни: тихим і безтурботним, без ракет, які падають на голову.