«Мене вразили наші люди, які стали однією стіною проти ворога, об'єдналися»

Вранці прокинулась і з новин дізналася, що почалася війна. Я слухала і не могла повірити, що це справді відбувається у моїй країні. Мене шокувало саме слово «війна», я не могла і не хотіла у це вірити, але реальність була жорстока.

Були проблеми з реабілітацією дитини з інвалідністю, яка стала на той час неможлива. Живемо в селі, тому голодними не були. Є город, консервація, але деякі продукти було важко знайти в магазинах, наприклад, дріжджі, щоб спекти хліба, замість цього жарили млинці та коржики.

Я напевно найщасливіша людина, бо моя сім'я зараз зі мною, усі живі і це головне. Але душа болить за всіх, хто не разом, за всіх, хто чекає батька, сина, чоловіка з війни. Я молю Бога, щоб вони їх дочекалися.

Найбільше мене вразили наші люди, які стали однією стіною проти ворога, об'єдналися. Чоловіки варили в автоклавах консерви, тушонку та кашу. Жінки ліпили вареники, пекли печиво та хліб, робили все, щоб наші хлопці не були голодні. Дівчата плели сітки, організовували пункти збору гуманітарної допомоги для бійців. Діти робили обереги, малювали малюнки та писали листи для наших захисників. Таких людей і таку країну неможливо перемогти!

Роботи немає, у мене дитина з інвалідністю і я за не доглядаю. Але я дуже хотіла б працювати. За професією я повар-кондитер.

Речей, які нагадують про той день, немає, але в той час ми отримали ще один удар долі: моя бабуся проживала в іншій країні, і коли почалась війна від хвилювань у неї стався інсульт. На жаль, вона більше не з нами.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/