«Про війну нагадує ікона, яку мені подарувала матуся перед евакуацією»

Вранці, коли я була вдома, мені подзвонила тітка з Києва. Сказала, що чує вибухи й починається війна. Ми збиралися привітати маму з днем народження 23-го лютого, але путін, на жаль, привітав її раніше. Я не могла повірити, що наше спокійне життя раптом обернулося кошмаром. А зараз, коли ми живемо в безпечному райському куточку на Закарпатті, не можу уявити, що на іншому боці України - справжнє пекло.

Найбільше шокували обстріли, евакуація, коли треба було залишити все й втекти невідомо куди… На початку війни у нас не було достатньо продуктів, а в магазинах все розкупили. Тому доводилося готувати з того, що мали. Але й те швидко закінчувалося. Постійно хотілося їсти. Тепер я розумію, як важко було людям під час Голодомору в Україні 1931-32 роках.

На жаль, війна роз'єднала нашу родину - я з дитиною тут, а мої батьки залишились під окупацією. З ними немає зв'язку, тому дуже хвилююсь за них. Коли ми їхали в евакуаційному потязі до Львова, на одній із зупинок жіночки з церкви принесли свої пироги. Роздавали їх нам, наляканим та голодним. Це були найсмачніші пироги в моєму житті.

Я працюю на держслужбі дистанційно. Змінювати роботу не планую. Будемо відбудовувати країну разом! Про війну нагадує ікона, яку мені подарувала матуся перед евакуацією. Вважаю, що з Божою поміччю Україна переможе та ми повернемося додому!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/