Я жила в Лисичанську. В перший день війни почула вибухи, було дуже страшно. Не стало води, світла та газу. Ліків у аптеках не було. Я не могла зняти готівку, бо банкомати не працювали. 

Мене шокувало повномасштабне вторгнення. Сидіти під обстрілами було нестерпно. Я вирішила виїжджати. Звернулась до перевізника, який мене чекав у зазначену місці.

Я туди бігла під обстрілами. Росіяни гатили снарядами та бомбами, але мені потрібно було якось евакуюватись. 

Я виїхала до Тернівки. Зараз у мене немає ні речей, ні житла. Намагаюсь подолати стрес, але мені це важко дається. Мій синочок – єдина радість. Його усмішка та перші кроки дають мені сил жити далі. Сподіваюсь, що скоро прийде мир. Я планую повернутись до Лисичанська, але тільки деокупованого.