Триколич Аліна, учениця 10 класу ЗЗСО «Прилиманський  ліцей»

Вчитель, що надихнув на написання есе: Саранчук Надія Дмитрівна

«Війна. Моя історія»

Мене звуть Аліна, і я українка. Уся моя рідня –  українці, і я цим пишаюся. Бути громадянином нашої держави, для мене велика честь. Я вважаю  це своєю суперсилою, бо в наш, такий непростий час, люди допомагають один одному, не зважаючи на віру, колір шкіри, вік. Наш народ не вдасться нікому зламати!

По-перше, українці завжди вирізнялися своєю високою працездатністю та витримкою. Упродовж всієї історії України наша нація стикалася з численними випробуваннями, такими як: війна, окупація, політичні репресії. Нашим миролюбним  людям  засівати б поле гречками й хлібами, а їм прийшлося взятися за зброю й боронити неньку-Україну від російських загарбників.

Смертоносні ракети, вибухи снарядів, тривалі бомбардування, горе людей, сльози, плач, стогін – усе злилось в одну скорботну ноту, що тривожить душу. Криваві бої під Києвом, Черніговом, Харковом,  Миколаєвом,  на Луганщині та Донеччині, у Маріуполі  не нами вибрані, бо не з своєї волі ми кров ворожу проливаємо в квітучому, рясному краї. Ворог прийшов сюди  не для братання, а щоб украсти, одібрати багатство, яке одвіку їхнім не було: родючі землі, плюскіт хвиль Дніпрових, п’янку, дорогоцінну волю і нашу незалежність.

Здавалося, люті часи назавжди минули. Наш народ дожив до вистраждальної незалежності, до світлого відродження, про яке ще сім століть мріяв мудрий Захар Беркут. Але нині Україна знову потребує мужніх і незрадливих сердець. Герої новітньої доби на передовій грудьми закривають рідну землю, боронять право на життя, на працю, на щастя свої дітей і рідних, свого народу. Серця їхні сповнені любові до України. Народ  не позбавився своєї духовної сили і продовжує боротьбу.

Нині мені дуже шкода людей, які через війну втратили свій рідний дім, майно,  роботу, а найстрашніше – своїх рідних та близьких. Але українці не  опустили руки. Зараз багато людей продовжують працювати, дехто ризикує і відкриває свій бізнес, значна частина українців стала волонтерами – і всі вони підтримують нашу країну, військових та всіх нужденних.

Я теж роблю свій вклад, і для мене це велика честь. На День знань учні нашого класу брали участь в благодійній акції: замість квітів учителям ми донатили на ЗСУ. Завдячуючи батькам, учні нашого ліцею зібрали кошти  на прилад, украй необхідний військовим. Мене переповнює гордість, бо ми, молоде покоління, робимо свій внесок у перемогу, нехай він буде незначним.

Також я підтримую виключно українського виробника: купую суто українські товари і вважаю це правильним кроком, тому що при купівлі українського, ми сприяємо підприємствам, збільшуємо їхні доходи,  створюємо нові робочі місця.  Українські підприємства  перераховують кошти  на благодійні фонди або ЗСУ.

По-друге, українці пишаються, що мають багату культурну спадщину: мову, народні традиції, звичаї,  українську кухню, народні ремесла. Українська мова –   це важлива частина української ідентичності. Наш обов'язок перед мовою полягає в збереженні, розвитку та повазі до української мови. Мова є важливою складовою нашої культури, і саме ми маємо можливість сприяти її збереженню і розвитку. Ось ці всі фактори і є суперсилою українців. Я пишаюся своєю країною та її народом  і  точно знаю, що за нами буде перемога! Для цього ми всі повинні бути єдиними, підтримувати, захищати, любити свою країну.