Мамрега Ліна, 9 клас, Рівненський ліцей № 12

Вчитель, що надихнув на написання — Примачок Валентина Василівна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Перші дні відчуваються як вчора. Я пам’ятаю хвилювання мами, пронизливе звучання сирени і довжелезні черги на кордоні, які тривали три та більше днів. Усі шукали порятунок, бо така ж людська природа, коли не знаєш чого очікувати далі. Ми не виняток. 

Мені було страшно залишати частину своєї сім’ї, рідне місто, домашніх тваринок і друзів. Тоді здавалося, ніби бачу їх усіх востаннє.

У думках вертілося лиш одне питання: «Що відбувається?» Важко усвідомити, що в наш час може прозвучати ця страшна відповідь: «Повномасштабне вторгнення». Отож мить – і пролетіло 1000 днів війни.

Спершу ми жили за кордоном. Почуття безпеки заспокоювало, але з кожним днем я дедалі більше сумувала за рідним містом, розмовною українською навколо та близькими людьми. 

Мене тягнуло на батьківщину. Звичайно, у містечку проживали ще українці, котрі тікали з гарячих зон. Нас прийняли з розгорнутими руками. Все відносно, хтось швидко звикав до нового оточення, знаходив друзів, але в мене ситуація була інакшою. Напевно, не готова була я приймати ці обставини й просто чекала повернення, яке згодом настало. Проїхавши кордон, я ожила.

Часто люди хибно вважають, що війна впливає лише на дорослих та їхній моральний стан, проте, на мою думку, все інакше. Війна має свій вплив на кожного, і поки в старших приходить усвідомлення ситуації й можливість контролювати свої емоції, то молодші, більш чутливі, на пряму залежать від емоційного стану батьків та того, що та хто їх оточує.

На своєму прикладі я помітила значне погіршення сну й підвищення тривожності. Мене невимовно засмучують зірвані уроки, години в підвалах і постійне відчуття небезпеки.

Ворог намагається знищити культурний шар країни зсередини, через що необхідно вбирати знання повністю, поки ми маємо цю можливість. Ситуація на передовій жахає, але я вірю в наших воїнів і закликаю допомагати всіма силами. Як кажуть: «Україна починається з тебе». За цей час я спробувала різні види волонтерської діяльності, не можу не зауважити дане як цінний досвід та збираюся продовжувати набиратися його.

Навіть у найгірших ситуаціях варто вчитися бачити хороше. Протягом цього часу я знайшла гарних друзів, які вимушено переїхали до Рівного з Херсона. Вони часто пригадують рідне місто, сумують за ним, хоча вже звикли до теперішніх обставин. Я розумію про що вони, тому рада бути поряд та надавати підтримку, коли це потрібно. Щиро вірю, що вони ще обов’язково повернуться додому, і я зможу приїжджати відвідувати їх мирними дорогами. З дитинства батьки прив’язали мені любов до подорожей. Перед повномасштабним вторгненням я мріяла відвідувати та вивчати східні регіони, а зараз це бажання зросло ще більше.

На період початку цієї війни припав розпал мого підліткового формування як особистості. Той час, коли ти намагаєшся усвідомити себе. Разом з тим з’являється особисте бачення світу, зростання цінностей, пріоритети і питання щодо майбутнього. Саме так я зрозуміла, що бачу його в рідній Україні.

Мене почало цікавити мовне питання, історія і наше культурне надбання.

Я безмежно люблю цю країну і хочу аби весь цей жах закінчився. Жити під мирним небом і відчувати, що життя не зупинилося. Відчувати, що все ще попереду, а зараз варто вірити, що все можливо. Слава Україні!