Галина Вікторівна з болем в очах пригадує першу ніч, коли дізналася, що почалася повномасштабна війна. Було страшно й незрозуміло, не вірилося, що все відбувається насправді. Жінка виїжджала в паніці та з важким серцем, всю дорогу проплакала. У дорозі ніби дивилася страшний фільм – всюди були руїни. Вона вірить, що світло обов’язково переможе темряву.

Мене до глибини душі вразила відвага та доброта наших людей