У перші дні повномасштабної війни Ольга Григорівна не знала, що робити далі. Але коли над головою почали літати снаряди, зрозуміла, що треба їхати. Життя у селищі різко змінилося, з’явилася небезпека та страх. Завдяки волонтерам жінці з чоловіком вдалося виїхати, але всю дорогу вона молилася, щоб усе пройшло щасливо.
.png "«Я досі не вірю, що живу у часи війни»")
.png "«Я сидів у підвалі, коли тривали бої»")
.png "Імена")
