«Мрію про нормальне життя, щоб не було війни»

«Мрію про нормальне життя, щоб не було війни» Олена Бровар залишила в окупованому Первомайську і квартиру, і колишнє життя. Повернувшись на малу батьківщину до батьків, жінка будувала новий побут. Її донька навчалася у місцевому медучилищі, і щоб закінчити навчання, вимушено перебралася за 700 кілометрів від рідного дому.

Бомбити Первомайськ розпочали 22 липня 2014 року. Я була на роботі, довелося спуститися до підвалу, потім ми виїхали. Донька на той момент навчалася у Первомайському медучилищі. Через війну їй довелося переїхати до Черкас, там вона продовжувала навчання та закінчила місцеве медучилище. Я перебралася до батьків у Нижнє. В принципі жила весь цей час з ними.

У Первомайську в мене залишилася квартира, тому перші роки довелося багато що відновлювати для себе. Нині вже все увійшло у своє русло. До цього хотілося мати більш-менш пристойні меблі, а три місяці довелося просидіти без роботи. Перші місяці зарплата йшла тільки на їжу і покривала поточні потреби.

Мрію про нормальне життя, щоби не було війни, і ніхто не стріляв.