Життя мого сина Владика змінила страшна трагедія – поранення в голову під час обстрілу Авдіївки.

Майже два тижні дев'ятирічний Владик був у комі. Шанси вижити були мінімальні. Ми жили однією хвилиною. Лікарі не знали, виживе він чи ні. Осколок пройшов через усю голову.

Влад поки не може сам їсти й одягатися. Постійно приймає ліки для поліпшення кровообігу та зору, а також для роботи нервової системи. Щодня розробляє праву руку. Хоче, щоб вона знову стала робочою. Навіть його друг у школі йому сказав: «У тебе одна рука велика, а інша маленька». Постійно робить зарядку і тренується на тренажерах.

Поки не може займатися улюбленою справою – бальними танцями. Він же до війни призові місця на конкурсах займав. Зараз знайшов собі нове захоплення – футбол. Грає з друзями за будинком і впевнений, що відновиться і серйозно займеться спортом.