У Бахмуті стріляли не відразу. Перші тижні було тихо, лише не працювали магазини та аптеки. Я працювала у дитячому садку. Деякий час навіть ходила на роботу, хоча дітей вже не було. Я вірила, що все якось владнається. 

Потім  не стало газу, а згодом вимкнули і воду. Обстріли посилились. Ракети літали у мене над головою. 

Я виїхала до Кропивницького. Винайняла машину та евакуювалась з родиною. Зараз у мене нічого немає. Я скоро залишусь без роботи, тож труднощі тільки зростають. Намагаюсь триматись сама, бо психологи мені не допомагають. Чекаю тільки миру. Майбутнього я не бачу, бо рідного міста вже немає.