На момент повномасштабного вторгнення, моя родина була у районі, де ведуться бойові дії, але за декілька сотень км були жорстокі бої (Охтирка). На жаль, моя родина не вперше переживає на собі відголоски війни. Ще у 2014 році нам довелося покинути своє рідне місто Донецьк та свою родину (бабусю, брата, наразі їх вже немає в живих) та переїхати в безпечні області нашої країни. Довелося залишити улюблену роботу, рідну домівку, почати жити з нуля: нові люди, нові знайомства, нова робота, постійні переїзди в пошуках житла...
Найбільше шокує те, що зараз немає можливості навіть сходити на могили рідних, бо доступу до місць поховання немає. Мої родичі (бабуся, батько, брат) померли ще під час окупації Донецької області. Мама наразі знаходиться в окупації і просто виживає, бо виїхати можливості немає...
Найважливіша подія, яка сталася в моєму житті, то народження нашої донечки вже в період військового стану в країні і це не може не радувати, надихати, мати надію на щасливе майбутнє України.
Зараз знаходжусь в декретній відпустці, планую навчання у соціальній сфері, хоча перша освіта педагогічна.
Віримо в ЗСУ і Перемогу України!
