Моя донька Саша дуже любить малювати, плести з бісеру та слухати музику. Вона мріє стати вихователькою, адже дуже любить дітей. Також Саша відвідує театральний гурток і через творчість знаходить можливість висловлювати свої почуття.

Зараз донька бореться із зайвою вагою та проходить лікування. Через це вона дуже переживає, адже іноді стикається з насмішками інших дітей. Це ранить її, але вона намагається не здаватися й продовжує займатися улюбленими справами.

До війни ми жили звичайним, спокійним життям. Але перші місяці 2022 року змінили все. Наша квартира знаходиться на Салтівці в Харкові - районі, який постійно перебував під обстрілами. Лише за 300 метрів від будинку стояла військова техніка, а вибухи й прильоти у сусідні будинки стали страшною буденністю. Від ударів здригалися вікна, стіни й навіть ліжко. Одного разу вибуховою хвилею було вибито наше вікно.

Одного разу стався приліт у сусідній будинок. Донька прокинулася від потужного вибуху, дуже злякалася і довго не могла заспокоїтися. Цей страх залишився з нею надовго.

Моя мама встигла виїхати з Балаклії до нас ще до окупації, але її будинок був пошкоджений, і повернутися додому вона вже не змогла. Відтоді наша родина живе під постійними обстрілами й звуками сирен. Через постійний стрес у доньки з'явилися тривожність, підвищений артеріальний тиск і сильні головні болі. Онлайн-навчання позбавило її живого спілкування з друзями та звичайного дитинства.

Найстрашнішими для нас стали перші два місяці повномасштабної війни. Саме тоді ми щодня жили між вибухами, страхом і невідомістю. Найбільше я хочу, щоб моя донька більше ніколи не прокидалася від вибухів, могла спокійно навчатися, спілкуватися з друзями й здійснити свою мрію - стати вихователькою.