Я зранку прокинувся, увімкнув телевізор і побачив новини. Довго не вірилося, що це справді відбувається.

Магазини закрилися, продуктів не було. Трохи рятували власні запаси, але потім вирішили їхати. Виїхали ми всією родиною. Зібрали необхідні речі, сіли в машину і поїхали. Найважче було вибратися із селища. Жити під постійними обстрілами було найважче.

Рішення виїжджати прийняв, коли поруч із селищем поставили гармати і почали стріляти. 

Зараз я в Запоріжжі, бо це недалеко від дому. Працюю і чекаю, коли можна буде повернутися.

Вірю, що війна скоро закінчиться. Про майбутнє не думаю, просто живу і чекаю повернення додому.