Близько шостої ранку зателефонувала донька і сказала: «Мамо, ти чула? Війна почалася». Я спочатку не повірила, мені здавалося, що таке просто не може статися. Потім місто почали обстрілювати. Не було світла і газу. Тож ми вирішили виїжджати. Взяли тільки найнеобхідніше і поїхали. Дорога була непроста, багато блокпостів, але, дякувати Богу, доїхали живі і здорові.

Зараз я живу в Запоріжжі. Не хотіла їхати далеко, тут багато знайомих і багато людей з нашого міста, тому вирішила залишитися тут.

Найважчим за цей час було покинути все нажите. 

Все життя працювали, старалися, і в один момент довелося все залишити.

Війна дуже вплинула на родину. Діти в одному місті, я з чоловіком - в іншому. Не бачимо онуків, і це найболючіше.

Коли закінчиться війна - я не знаю. Дуже хочеться, щоб це сталося якнайшвидше. Хочеться повернутися додому, побачити дітей і онуків, щоб усі знову були разом. Це зараз - найголовніше і найболючіше для мене.