Зайцев Олександр, учень 9 класу Ліцею імені І.М. Середи Великописарівської селищної ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Думчикова Ірина Вікторівна

Війна. Моя історія

23 лютого 2022 року… Я лягав спати із думками, що завтра після уроків, потрібно швиденько пообідати й гайнути на гору кататися на санчатах. Так, а що це за дивні заходи були у школі сьогодні? Евакуація, інструктаж з поведінки під обстрілами. Навіщо це все? Це ж не в нас АТО, а в Донецькій, Луганській областях.

Невже і в нас буде «війна»? Та ні, я ж був на горі – ніяких танків не видно. А завтра нас із хлопцями чекають веселі пригоди…

24 лютого 2022 року прокидаюся від якихось звуків. Напевно, наснилося. Чую тривожний голос тата: «Почалося...» Що почалося? Чому всі прокинулися і почали тривожно ходити по кімнаті із телефонами в руках? Дивлюся на маму і очима питаю: «Що трапилося?» «Війна. Швиденько одягайтеся», – відповіла вона і знову кудись телефонує. «Війна? Але ж це не можливо! А як же школа? Що нам робити? Невже не дарма нам розказували , як діяти в подібних ситуаціях? Але то була гра, веселощі для нас, учнів, тепер – повний розпач. Так, можливо, все минеться? Постріляють і на тому все?»

Чекаємо. Гул…Неначе виїхали сотні комбайнів збирати на в полі врожай. Так на дворі ж лютий. Дзвінок від знайомих: «Ховайтеся! Їдуть!», «Почалося». Знову чую вдруге це слово і розумію, що це початок мого нового життя – життя під час війни.

Перед двором проїжджають сотні танків, бойових машин, тисячі «орків», а перед очима проходять спогади, як ми вчора гралися у сніжки, як кумедно Юрко впав на льоду, як у школу Богдан приніс кішку, щоб зірвати уроки. Коли це було? Вчора? Ні, у минулому житті, бо сьогодні ПЕРШИЙ ДЕНЬ. Перший день війни. Це як перше січня, але навпаки: замість сміху – сльози, замість феєрверку – вибухи… А за вікном лютий і це не просто місяць, а лютий період історії нашої України.

Минають дні. Та немає в календарі двадцять п’ятого чи двадцять шостого лютого, є другий день, третій день... п’ятсот вісімдесят шостий… Яка дата? Не важливо, бо за вікном – лютий. Лютують наші вороги: обстріли, бомби, окупація Сумщини.

Весна… Весна з присмаком лютого. Думали нас перемогли? Лютий… Лють. Вже наші козаки показали свою лють і міць! Думали, що зламають нас, а вийшло навпаки. Вони вважали, що ми будемо плакати й ховатися, а ми стали проти них. І дорослі, і малі – одне ціле, усі піднялися на захист Батьківщини.

Ми – нащадки козаків, тому не будемо стояти осторонь, коли справа стосується нашої свободи. Кожен докладає зусиль, щоб наблизити перемогу. Чим може допомогти дитина? Це поміч волонтерам чи звичайна моральна підтримка воїнів.

Вже давно 2023 рік. Війна… Який місяць? Лютий... Новий навчальний рік, нова школа, нові друзі, дев’ятий клас. Час обирати свій шлях. Чи війна мене зламала? Ні, вона мене загартувала. Немає тієї дитини, що була рік тому. Це оновлений я. Моя мета – всупереч війні, отримати гарну освіту. Ми, діти України, гідні мати якісну освіту, не зважаючи ні на що. Ми – майбутнє нашої держави, а тому повинні бути найкращими. Лютий триває другий рік… Але, неодмінно, настане весна.