Зубова Марія, 14 років, учениця 9-Б класу Гімназії №6, м. Павлоград
Вчитель, що надихнув на написання єсе: Голуб Софія Миколаївна
Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"
Ще до початку повномасштабної війни я не могла усвідомити, що в 21 столітті взагалі почнеться війна.
Війна - це застарілий, жорстокий й нерозумний спосіб вирішення політичних проблем. Коли батьки або вчителі у школі казали, що таке може трапитися, я заспокоювала себе тим, що сучасні люди - розумні і не будуть вирішувати територіальні непорозуміння війною. Але, на жаль, помилялась.
24 лютого… О п'ятій ранку я прокинулась не від звуку будильника, який покличе мене до школи, а від сліз мами.
Мій брат у той момент був у Харкові, де лунали потужні вибухи. Було дуже тяжко, бо протягом тижня ти дзвониш братові з надією, що все добре. Я розумію, як важко було моїм батькам. Я дивилась їм в очі, вони казали: "Все буде добре" - і у той момент я бачила страх. Згодом мій брат приїхав і ми з легкістю видихнули, але усвідомлення війни так до мене і не прийшло.
Невдовзі ми з сім'єю вирішили, що нам з мамою краще буде поки поїхати до Німеччини. Задля нашої безпеки. Ця поїздка видалася нам важкою, але ми витримали. Зі сльозами та смутком у серці намагалися жити далі, радіючи кожним дрібницям, згадуючи дім - свою Батьківщину. Живучи в Німеччині, в країні з зовсім іншим менталітетом, мовою та іншими пріоритетами, ми витримали лише два місяці та повернулися додому. Чуючи кожен вибух, задавали собі питання: «А може, треба було залишитися там, у безпеці? " Але я впевнено казала: «Ні».
Війна зачепила кожного з нас, нікого не залишивши осторонь. Мені стає так боляче, коли я замислююсь, що цінувати все те, що в нас є, ми стали тільки з війною.
Ті проблеми, які були до, вже й не здаються такими важливими. Важливо лише те, що зараз ми маємо, що ми цінуємо, що ми радіємо кожній, навіть маленькій перемозі. У цьому і полягає єдність нашого народу. Ми віримо у життя після війни.
Так, я дитина, але з війною я подорослішала. Я усвідомила - йде повномасштабна війна. На цей момент найбільш приголомшливим для мене є те, що руйнуються міста, наші люди, діти - помирають.
А люди зі сторони країни-агресора навіть це не усвідомлюють. Вони кажуть: "Я вне политики ". Але тут не про політику, тут про людяність.
Я люблю свою країну. І мир для мене - це мій комфорт, моя безпека, наш єдний народ і незламна держава без вторгнення та бойових дій на нашій території.
На даний момент підтримка необхідна не тільки звичайним людям, а й нашим героям - нашим захисникам. Ми з сім'єю плетемо сітки і виділяємо кошти на підтримку ЗСУ. Нещодавно я спекла імбирні пряники та розписала в патріотичному стилі. Дуже приємно чути щирі слова подяки, ти відчуваєш себе маленьким героєм. Я вдячна захисникам України, які втілюють віру і надію у майбутнє життя людей.
