Люди, роздягнені, подряпані, босі, у стані шоку – це спогади Людмили Головач про перших біженців з окупованих сіл, яких приймало село Високе, що на Житомирщині. Розповіді людей про пережите жінку шокували. У березні 2022 року Людмила чула відлуння боїв з сусідньої Київської області. Згадує, як переживала за дітей та онуків.  

У воєнні часи мова культури набула нового звучання, а Людмила вже двадцять років завідує сільським клубом. Збирає експонати, що ілюструють традиції та історію народу, і працює над збереженням культурної спадщини. У колекції рушників та вишиванок зберігається сорочка часів Другої світової війни. Належала вона старшій родичці Людмили, яку у 40-х роках минулого століття вивезли з України на примусові роботи до Німеччини. Називали таких  "остарбайтерами". Ця вишиванка була із нею. Жінці пощастило повернутися додому.  А тепер сорочка зберігається у музейній світлиці села Високе.

Кожен рушник, кожна деталь – це не просто тканина. Це історія, пронизана горем та стражданнями, радощами та надією. Вишиванки стали символами непереможності. «Ми повинні відроджувати нашу культуру, — каже Людмила, — зробити все можливе, щоб зберегти пам’ять в умовах цієї війни».

Людмила та односельці активно займаються волонтерством — готують їжу, плетуть сітки для захисників, шукають необхідні речі для військових.