Бажанова Катерина, Комунальний заклад "Клеванська санаторна школа І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Левчук Ольга Богданівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це дуже жахлива, страшна подія, яка на жаль, була в житті людини. Перша світова війна, друга та й зараз. Руйнуються домівки, помирають малесенькі діточки, жінки, чоловіки, тварини, помирає та знищується усе внаслідок обстрілів, прильотів ракет та інших бойових дій. Війна - це завжди хаос, руйнування, сльози, в найжахливішому випадку-кров та смерть. Вона настигає несподівано: в сонячний день, тихий вечір, вночі або вранці.

Сотні тисяч мирних людей бачили солодкі сни, поки не почули гучні звуки за своїми вікнами. В тому числі і моя сім’я.

24 лютого 2022 року  я прокинулась, як зазвичай, о 6:30, щоб піти до школи, але ще не знала, що туди сьогодні не піду…Мама в паніці збирала тривожну валізу. Вона не змогла мені нормально пояснити, що відбувається, і я пішла до вітальні. Там вже по телевізору йшли новини, і я зрозуміла, що почалась війна. Ті емоції, які я відчула тоді, неможливо описати словами. Найбільша емоція була- це страх.

Ці 1000 днів війни зробили мене іншою, тим, ким я є сьогодні. У моєму житті був нелегкий шлях та історія того, що змусило мене переглянути моє ставлення до життя, свободи та майбутнього.

Березень 2022 року. Моє село окуповано... Нас залишили без інтернету та зв’язку. Встановили комендантську годину. Періодично вимикали світло та воду. У нас в сільраді деякий період видавали  хліб. Люди як скажені кожного дня кричали, аби отримати свій шматок хліба. Російські військові вже розгулювали селом, і обіцяли, що все обов’язково буде добре, що ми будемо жити під одним прапором.  Мої рідні не вірили в це, і ми не полишали надії, що це все скоро закінчиться як страшний сон…Дні йшли, а ситуація тільки погіршувалася. Батьки прийняли рішення виїжджати. Їжі та ліків уже не вистачало, а поповнити запаси не було де.

Ми зібрали теплі речі та документи в одну валізу, сіли в автомобіль і поїхали. Попереду був нелегкий шлях до волі… І вже через місяць ми все ж таки виїхали.

Після 3,5 місяців окупації я побачила наш український прапор, і була неймовірно щаслива. Навчаюся  в школі, маю багато нових друзів та можливостей. А саме головне - я у безпеці. Кожного дня дякую нашим захисникам та захисницям, що вони дають нам можливість вчитися, спокійно гуляти вулицями, будувати плани на майбутнє та просто жити.

Ми на своїй землі, ми витримаємо. Я впевнена, що разом ми зможемо подолати всі випробування і створити краще життя для наступних поколінь.

Ми все обов’язково відбудуємо! Наша нація незламна, працьовита, дружня, гостинна, сильна, щедра, співуча і ніхто її не здолає, бо в нас є сила, а сила – в єдності. Нам є чим пишатися, нам є заради чого жити. Сьогодні, як ніколи, актуальні слова Великого Кобзаря:

Борітеся – поборете! Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая!