Гончарук Дарія, студентка 2 курсу КЗ" Балтський педагогічний фаховий коледж"

Війна. Моя історія

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну повністю змінило життя багатьох людей, розділило його на до і після. Ця жорстока, кривава війна перекреслила майбутнє багатьох молодих хлопців і дівчат. Деякі з них замість того, щоб навчатися в університетах та будувати кар’єру пішли захищати свою країну. Багатьом довелося виїхати за кордон.

Люди втрачали, домівки, своїх рідних та навіть життя. Батьки бачили, як помирають їхні діти, дівчата вже ніколи не дочекаються своїх коханих з фронту, маленькі діти залишилися без батьків. Тисячі втрачених життів, перекресленого майбуття, втрачені домівки та зруйновані міста, тривожні новини, тривога за тривогою...

Слухаючи історії людей, які виїхали з гарячих точок, пережили стільки страху та болю, мені якось незручно писати про себе. Адже мені «пощастило». Від початку війни, моє життя майже не змінилося. Я можу ходити до коледжу, сміятися з друзями та обіймати своїх рідних. Це був мій останній рік у школі... Незадовго до, 24 лютого ми з подругами влаштували собі фотосесію, замовили піцу та чудово провели день.

Прийшовши додому, я почала готуватися до контрольної з математики, дуже хвилювалася через оцінку. Наступного ранку мене розбудив дзвінок подруги: «Почалася війна!!!» Її батько військовий, йому довелося поїхати вночі. Подруга дуже хвилювалася.

Спочатку я не могла зрозуміти наскільки це серйозно, я була впевнена, що зовсім скоро все закінчиться. Але потім прийшло усвідомлення, місяці гортання новин в інтернеті, постійне хвилювання, страх... Деякий час ми з братом жили в бабусі, там безпечніше. Ми дуже хвилювалися за батьків, які залишилися в місті. Мама продовжувала ходити на роботу, а тато долучився до територіальної оборони міста. Дехто з його друзів, з початку війни на фронті, тато постійно підтримує з ними зв’язок.

Потім я почала готуватися до вступу в коледж. Починати студентське життя в такий час, складно та страшно. Незнайоме оточення, складні предмети, постійні тривоги, виключення світла...

Війна - це завжди страшне лихо, завжди кров, втрачені та зруйновані життя. І дуже сумно та страшно усвідомлювати, що причиною цього горя, завжди є невгамовні амбіції та імперські ідеали кількох або навіть однієї людини. Вони відбирають життя мільйонів людей просто тому, що можуть і хочуть. Я навіть уявити не могла, що така вульгарна жорстокість можлива в 21 столітті.

Мені здавалося, що це назавжди залишилося в підручниках з історії, але зараз ми змушені переживати те, про що чули від вчителів на уроках.

Кожному з нас було неймовірно важко в новій реальності – прокидатися під звуки сирен, постійно перевіряти новини, хвилюватися за близьких. Але ми, українці, неймовірно сильний та хоробрий народ. Століттями Росія намагалася знищити нашу націю, мову та культуру. Вони окуповували наші землі, розстрілювати видатних українських діячів, знищували нашу мову, морили голодом, репресували... Але їм ніколи не вдавалося нас зламати, і зараз в них нічого не вийде.

Адже кожен з нас робить все можливе, щоб наблизити нашу перемогу. Хтось захищає країну зі зброєю в руках, хтось займається волонтерством, а хтось просто старанно виконує свою роботу, кожен на своєму фронті.

Війна в Україні – це нагадування нам про те, яку велику і важку ціну варто заплатити за мир, але і про те, якою силою ми можемо бути, коли ми разом. І я знаю, я вірю, що ми обов’язково переможемо.