Жителі Старомлинівки не думали, що їх село окупують росіяни. Коли вороги все ж зайшли, люди тікали, аби не лишатись в окупації

Я із Запоріжжя, моя мама з окупованої території – зі Старомлинівки Донецької області. Вона встигла втекти до мене у Запоріжжя. Росіяни обстрілювали їх село, а потім взагалі окупували. Люди тоді тікали, як могли, щоб не залишатись там.

Зараз складно фінансово та морально. Роботи немає, за дітей хвилююсь. Вони знають, що йде війна, але не особливо розуміють, що це означає. Я боюсь обстрілів, намагаюсь тримати себе в руках, але моя напруга передається дітям.

Зараз у маминому селі немає світла, води, люди не мають змоги отримати пенсії. Гуманітарну допомогу з України туди не пускають, з ДНР привозили тільки двічі.

Ми не знаємо, чи цілий ще мамин будинок, чи буде їй куди повернутись після деокупації.

Моя сестра також в окупації. В Маріуполі залишились мої тітка з братом. Тітка свідомом залишилась жити під владою окупантів. Мене туди кличе, мовляв: все буде добре, а мені квартиру дадуть. Як буде добре у зруйнованому місті? Я не розумію. Вона, ніби, не бачить, що навколо неї коїться. Ми перестали спілкуватись. Мені боляче: я навчалась у Маріуполі, їздила туди на море відпочивати, а тепер там руїни.

Я втомилась від постійної напруги. Так хочеться просто жити: повести дітей на атракціони, поїхати на море, у гори, спокійно лягати спати, щоб не вила сирена і не доводилось лякатись вибухів.