Лях Олександр, 9-в клас, ліцей №187

Вчитель, що надихнув на написання — Сілєніна Катерина Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мій шлях почався не в 2014-му, коли війна вперше охопила схід України, а у 2022 році, коли почалася повномасштабна агресія. 2014 рік для мене не був особливо складним: я вже проживав у Києві з 2013 року, і війна здавалася чимось далеким і майже нереальним. Але все змінилося 24 лютого 2022 року. Цього дня війна прийшла в кожен куточок України, включаючи мій дім.

Того ранку, коли пролунали вибухи, світ перевернувся. Страх, тривога і невідомість стали постійними супутниками.

Київ, який я вважав безпечним і далеким від війни, опинився в центрі подій. 

Перші дні були хаотичними — постійні сирени, новини про бойові дії, рішення про евакуацію. Весною я поїхав до Одеси, намагаючись знайти тимчасовий спокій, але й там війна давала про себе знати. Я пробув там кілька місяців і повернувся до Києва влітку 2022 року.

Ці 1000 днів війни змінили моє життя та змусили мене переосмислити пріоритети. 

Через війну я був змушений припинити займатися боксом, який завжди був для мене способом тримати себе в формі та долати труднощі. 

Це було ще одне нагадування про те, що мирне життя, до якого ми звикли, більше не доступне в повній мірі.

Хоча ми адаптувалися до нового життя в Києві, війна завжди була поруч. Я бачу її наслідки в кожному повідомленні про обстріли, в кожній розмові з друзями чи родичами, які переживають труднощі. Проте, ці 1000 днів дали мені не лише біль і втрати, але й усвідомлення нашої сили. Люди навколо мене продовжують боротися за свої мрії, підтримують одне одного і не здаються.

Цей шлях триває, і я впевнений, що, незважаючи на всі труднощі, ми переможемо. Ми стали сильнішими і навчилися цінувати прості речі: мирне небо, зустрічі з друзями, можливість займатися улюбленими справами. Моя історія, як і історії багатьох інших, — це частина великої боротьби за свободу і майбутнє нашої країни.