Ми з Маріуполя, у нас все було. В нашу машину прилетів снаряд ще на Лівому березі, осколками все пошкодило, і вона не могла їхати. Потім було пряме попадання. Ми зустріли знайомих і виїхали разом із ними. З Маріуполя ми виїхали 15 березня, до Запоріжжя їхали дві ночі і три дні.

Люди, які нас вивозили з Маріуполя, їхали в Хмельницький. Коли туди приїхали, я була вражена, що люди почали зносити нам картоплю, яйця, сало, речі. Ми виїхали на бусі трьома родинами – 12 чоловік. Я пішла по селу спитати якусь хатинку, і мені відразу жінка дала будинок звичайний сільський, все чисто там. Постільне, подушки, посуд принесли. Ми платили 500 гривень за світло і газ. 

Мене приємно вразило саме відношення людей. Я боялась, що ми приїдемо, і нам скажуть, що з Маріуполя сепаратисти, а було навпаки - нас зустріли і допомогли. 

Спочатку виїхали в Хмельницький, потім син поступив в Національний університет ім. Тараса Шевченка, і нам довелось переїхати до Києва, бо у нього навчання не онлайн. У нас в сім’ї всі живі, але втратили все, що нажили за 30 років життя. Ми виїхали з рюкзачком. Слава Богу, що всі живі, а там - якось будемо. 

Мрію, щоб наша країна була вільна, а далі будемо працювати і відбудовувати.