Харченко Богдана, 10 клас, Гадяцький профільний ліцей імені Т.Г.Шевченка Полтавської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання — Касьян Світлана Леонідівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Той ранок був незвичайний. У повітрі літав страх, тривога і думки про те, що робити далі. Я сиділа на ліжку і згадувала вчорашній день. На тренуванні обговорювали багато чого, та в голові була тільки одна фраза мого друга, що війни бути не може, це не вигідно. І дійсно, ще вчора здавалося, що ми сучасні люди, що це не про нас і нас це не торкнеться. Перша повітряна тривога викликала сльози страху і відчаю. Сусіди, родичі і моя родина бігли в підвал біля будинку , а спеціальних укриттів ще навіть не було. Ніхто не міг очікувати такого в ХХI столітті.

У магазинах зникли майже всі продукти , а черги були такі , що купити щось здавалося неможливим.

Люди боялися голоду. У новинах по телевізору показували, як зібрати тривожні валізи і що потрібно туди покласти. Батьки також збирали, поклавши ліки, документи та продукти, які не псуються. Вона ще довгий час стояла в нас біля дверей, щоб можна було швидко її схопити і бігти, тікати. Люди голіруч зупиняли БТР і БМП, збивали дрони. Назавжди в думках залишиться і той день, коли ворожі танки були в сусідньому від нас селі. Мені було чутно їх шум і навіть вибухи. Потім почали вимикати світло, від чого зникало і опалення, ми сиділи в коридорі з ліхтариком та сподівалися, що скоро це скінчиться.

Та згодом панічний страх почав відступати, люди почали повертатися до нормального, наскільки це можливо, життя. Дорослі почали ходити на роботу, діти-до школи , на тренування чи гуртки. Та війна нікуди не поділася, і ми продовжуємо це відчувати щодня. Часто повідомляють про трагедії в різних містах, вибухи та постраждалих . Проте зараз головне завдання українців - це допомагати армії та країні .У нашому місті проходе багато різних концертів та заходів на підтримку ЗСУ.

У Гадячі працює команда під назвою ,,Гадяцький борщ’’ –це люди, які об’єдналися, щоб виготовити та передавати для Воїнів напівфабрикати та сушені овочі. Діти та вчителі намагаються на всі свята робити донати замість квітів.

Жителі міста збирають пластикові кришки завдяки яким роблять деталі для БПЛА.

Кожна людина на своєму місці і допомагає по своєму. У цьому році відбулася важлива подія – Олімпійські ігри. Ольга Харлан, Ярослава Магучіх ,Олена Кравацька , Юлія Бакастова , Аліна Комащук і, звісно ж, Олександр Хижняк- це наші спортсмени, які не дивлячись на ситуацію в країні змогли вибороти Золото і довести, що Україна- понад усе! Олександр Усик – відомий всім спортсмен, а також щирий Українець, наш Козак.

Ми повинні пам’ятати кожного Воїна, кожного загиблого цивільного, кожного постраждалого. Тому щоранку вшановуємо хвилиною мовчання всіх, хто віддав саме дороге- життя, за нашу країну. Всі турніри та заходи повинні починатися з Гімну України, люди повинні знати рідну мову , символи , історію своєї батьківщини. І коли Громадяни України стануть дійсно Українцями- наша нація стане непереможною.

Зараз у нас багато талановитих дітей, які готові представити Україну на світовій арені. 

Особисто я займаюся боксом і завжди наші змагання розпочинаються з Гімну та хвилини мовчання , тим же й завершуються. 

Ми не забуваємо і воїнів, які були боксерами. Наприклад, щорічно в місті Ромни Сумської області проводиться турнір найсильніших боксерів імені Максима Галінічева, Майстра Спорту Міжнародного Класу , який вступив до лав ЗСУ та, на жаль, загинув. У цьому році учасницею турніру була і я. Влітку в моєму місті відбулися змагання пам’яті Васильченка Костянтина, загиблого воїна.

Зараз майже в кожного є знайомі, що воюють чи були в тому пеклі. На мою думку, ми не повинні залишити без відповіді наші страждання. Але навіть після закінчення війни, люди навряд чи зможуть відразу оговтатися від минувших подій. Тож дякуємо, шануємо ,пам’ятаємо! Ніхто не забутий, ніщо не забуте!