Наші люди. Ізюм, Циркуни, Балаклія, інші міста і села Харківщини… Під час російської окупації 2022-го, коли не стало що їсти, жителі громад Харківщини гуртувалися, разом пекли хліб, ділилися одне з одним. В обхід російських блокпостів ходили городами, щоб передати сусідам хліб. Його обіймали, цілували. На тлі вибухів аромат випічки давав відчуття щастя й затишку, хоча навколо не вщухали вибухи. 23 листопада, коли Україна згадує жертв голодоморів, читайте кілька історій жителів Харківщини, які пережили російську окупацію. Пряма мова.
Люди ділились між собою всім, що є. Я вдома випікав хліб. Потім почало борошно закінчуватися. Сусіди допомогли, курам купували висівки. Стали підмішувати висівки до борошна. Хліб такий добрий був, смачний! Потім дійшло до того, що останню хлібину ліпив з самих висівок. Коли ліпиш, воно вже не качається, як тісто, а таке - як свиням готують… Отак голодно було спочатку. Матеріал Media Port.
Леонід Щибря біля свого будинку, пошкодженого обстрілами, квітень 2023. Фото Сашка Бринзи
Перші півтора місяця було дуже скрутно. Одного разу рашисти приїхали на вантажівці, начебто цивільні. Біля мене магазин, запитують: «А де продавець, щоб «курева» купить?» А я кажу: "Який продавець? Там задня стінка проломлена, все пограбоване. Рашисти навіть витягли воду". А ці, двоє водіїв, питають: як же ви живете? Я і сказав: "Печу хліб з отрубів". Вони кажуть, що солдатів привезли на Бєлгород автобусом, а їх перевдягли у форму, дали вантажівку, сказали терміново їхати сюди.
Іншого разу мене кинули на підвал. П'ять діб я відсидів. Не годували, знущалися. У них були щі у банках трилітрових. Собаки їх не їли. На відро води розбавляли - може, чотири капустинки якісь плавають. Коли з водою змішувалося, ставало, як молочне, вонюче. Давали по тарілці такого, води пити давали. Коли викликали на другий допит, я сказав: нічого не буду говорити, якщо хліба не дасте. За п’ять днів дали скибку три сантиметри… Вдома картопля була, щось у підвалі. Так ми виживали. Звісно, похудали.
Аромат випічки піднімав настрій, породжував відчуття благополуччя, хоча вибухи не вщухали… Перед тим, як почали бомбити, я купив ящичок печива і розділяв по днях. Треба було їсти, доїдати все, що було. Якщо я раніше чув про голод від батьків, дідуся, бабусі, як вони переживали, то в окупації відчув сам, разом із дружиною. Кожен ділився всім, що можна. Забуваєш про все. Більше здружилися з людьми, із сусідами.
.png "Імена")
