Коли почалася війна, я був вдома, в мене був вихідний.

Моя дівчина поїхала до рідних в інше місто. Шокувала неясність, невизначеність, що робити.

В перші дні люди панікували і змітали все з прилавків магазинів, чи то їжа, чи ліки. В мене була пачка макаронів, пачка каші, трохи картоплі, тож я не голодував, хоча нервуючи і їсти не дуже то й хотілося. 

Моя кохана наразі живе в іншому місті з її батьками.

Її батьки наразі не мають постійної роботи та стабільного заробітку, то ж доводиться їх утримувати. Останнього разу ми бачилися ще в січні, коли я приїздив до них гостювати. Після мого від'їзду було попадання в залізничну колію, а потім ще й у ремонтну бригаду, яка виїхала на ремонт, то ж пряме залізничне сполучення наразі відсутнє.

Дуже зворушила допомога людей нужденним та військовим. Люди ділились майже останнім.

Працюю на металургійному заводі. Планую переїхати до коханої, та і шукатиму роботу.

Треба звичайно ж пам'ятати минуле, проте краще жити сьогоденням і дивитися в майбутнє.