Я жила в Оріхові. Почались обстріли. Після початку війни не стало світла, води та газу. Три місяці я прожила в підвалі. Життя було нестерпним. Мені було дуже страшно. Я не могла дивитись на розбите місто без сліз. Гуманітарну допомогу мені надавали. 

Людей вбивали на вулицях. 

Я бачила частини тіла жінки, яка розвозила молоко пенсіонерам. Вона потрапила під обстріл, її розірвало бомбою. Також у селі загинула листоноша. Росіяни задавили її танком. 

Я не виїжджала, бо вірила, що війна закінчиться. Та й грошей не виїзд у мене не було. Я не уявляла, де братиму кошти на оренду житла. Коли стало нестерпно, я вирішила виїжджати. Останні гроші віддала перевізнику. З собою я забрала хвору матір та лежачого самотнього дідуся. Зараз з мамою живу в Запоріжжі. Чекаємо на закінчення війни. Вірю, що все буде добре.