У цій колекції фото – історія Машиної одногрупниці, з якою вони дружили в університеті. І відповідь на питання, чому ми непереможні і що нас відрізняє від сусідів.
У мене багато знайомих, які під бомбами евакуювалися з пекла в Маріуполі. Те, що вони побачили та пережили, складно усвідомити. Вони втратили все! Дім, роботу, усі речі, окрім тих, що були на них, або у невеличкій валізі під час евакуації. Вони втратили усе своє життя «до».
Коли я говорила з ними, мені здавалось навіть недоречним запитання: як ти?
Та на моє велике здивування, я жодного разу не почула ниття, скарг, прохань про допомогу. Розповідаючи про пережиті жахіття, вони інколи навіть жартували.
На пропозицію допомогти вони, які втратили все, дуже ніяковіли і казали: «Не треба! Ми потім заробимо. Є ті, кому необхідніше».
І це найбільша наша відмінність від «братського» народу.
Наші люди рятують людей, а не речі. Вони не беруть чуже, а заробляють на власне. Вони вміють бути вдячними. Тому у наших людей неможливо забрати життя та дім, бо найцінніше у них завжди з собою.
Історія з відкритих джерел.
.png "«Приїхала з двома сумочками до Білозерського»")
.png "«Світло у нас пропадало, бо бомблять»")
