Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Тодика Олександра і зять Микола

«Лежу і чекаю: потрапить снаряд – так потрапить»

переглядів: 404

Микола:

У нас була літня кухонька, гаражик. Ціле літо бабуся знаходилася в кухоньці. Диван стояв, холодильник, сервантик, столик – все це рознесло, розкидало, розбило. Снаряд влучив. Пішла ударна хвиля сюди.

Лежу і чекаю: потрапить снаряд – так потрапить

А другий влучив, де було сіно. Все згоріло вмить. На будинок пішла ударна хвиля. 18 снарядів лягло навколо будинку! Схоже було на «Гради». Військові приїхали, зібрали й поїхали. Сказали – розмінування.

Лежу і чекаю: потрапить снаряд – так потрапить

Були стрільби до цього, але не такі масштабні. Вони були за селом, убік летіли. А це саме по селу. Повністю накрило після 12 години ночі. Дуже трусило всіх, мандраж. Хто куди ховався, хто міг. Ніхто не очікував. Різко обстріляли. Ми не знали, куди подітися. Вдома ховалися, я під диван ховався. Ліз, не знав, куди подітися.

 

Тодика Олександра:

Тікати нікуди. Бігти не можу. Ноги не працюють. Ось так ляжу і лежу, чекаю. Влучать –влучать. Що ж робити? Ходити не можу взагалі. Уже другий тиждень плачу.

Лежу і чекаю: потрапить снаряд – так потрапить

Микола:

Лінія дотику поруч знаходиться. Ми – «сіра зона». Кілометри, напевно, два-три до основної зони, непідконтрольної.

Зараз бабусю потрібно на ноги поставити. У неї стресовий стан, інфаркт накрив. Мабуть, хвилювання, переживання.

Люди жили, щось робили, щось будували, щось хотіли. Роботи немає. Хто як може, так і виживає. Я підробляю то там, то там. Виживаємо, як можемо.

Старогнатівка 2016 Відео Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій