«Легше тут із війною вижити, ніж у селі без війни»

Коли снаряд впав, ми виїхали наступного дня серед зими з дітьми машиною. Довелося все зразу продавати, щоб не порозтягали, і виїжджати до села.

Кізочка була, спеціально для дітей брали, щоб молоко було. Скутер, велосипеди. Один, щоправда, продали, а решту потягли. Назбирали грошей, напозичали. Звичайно, коли приїжджали, то віддавали. Виїхали. Рік і два місяці ми побули в селі та й повернулися назад.

Мама п’ять років тому померла, більше родичів у мене немає. Брати пороз’їжджалися хто куди.

Снаряд упав вночі. Старші діти самі прокинулися з криками, а молодших треба було хапати [на руки]. Вибігли на вулицю всі. На вулиці стояли до ранку, щоб ще кудись не влучило. Ось так було.

Вранці зразу на машину. Попросили добрих людей вивезти та й виїхали. Усе залишили тоді й виїхали. А зараз дізналися, що будинок ще цілий, і повернулися, щоб не розбили.

Щось перебили – і світла в нас не було. У кого газ – добре, а ми на вулиці зробили самі пічечку невелику й готували. Влітку ж у будинку не будемо топити. Так і прожили, доки не дали світло.

Складно. Щоб розтопити, треба і дрова, і гілочки тягати щодня. І треба ж швиденько приготувати – дощ може піти. Ось так готували. Вижили.

У мене під опікою четверо діток. Безробіття – найголовніша проблема. Була б робота – були б гроші, не було б взагалі проблем, напевно. Раніше робота була. А зараз неможливо нікуди влаштуватися. Люди по 10, по 12 років працювали. Звільнили їх, тому що грошей немає, нічим платити.

Я працювала в теплиці в селі, в школі працювала колись прибиральницею. Чоловік у Луганську в «Епіцентрі» вантажником був. А потім тут у магазинах вантажником. Потім у теплицю пішов. Зараз де яка робота трапиться, за ту й береться.

Подяка дуже велика, що видає гуманітарну допомогу Рінат Ахметов. Допомагає. Не залишає людей без нічого.