Гримак Надія, вчитель, Скоморошківський ліцей

«1000 днів війни. Мій шлях»

Здригнулося небо, за мить згасли зорі,

Світанок нараз огорнувся вогнем:

Сусіди — рашисти принесли нам горе,

Прийшли до вкраїнців з кривавим мечем.

Ми люди гостинні, в нас двері відкриті

Для тих, хто приходить до хати з добром.

Ми любим зустріти, “поляну” накрити,

Разом поспівати за круглим столом.

А вас не чекали, не виглядали,

Не кликали вас рятувати народ!

Ви вдерлись до нас як фашистська навала,

Навели на нас авіацію й флот!

Підступно й зухвало, як вправні злочинці

Жбурнули снаряди в сусідів своїх,

Кидаєте бомби й своїх піхотинців

На мирні оселі і діток малих.

На хліб і на сіль з рушником сподівались?!

Не вкусите навіть малого шматка!

Хотіли зламати?! А ми об'єднались!

Бо сила козацька у нас розквіта!

А ворог хитрий, ворог сильний

І підлості не позичати,

Прийшов до нас, в країну мирну,

Хотів нас за три дні здолати.

Та вже й весна на Україні,

Холодна, зболена весна.

Схилила голову калина,

Стоїть обвуглена сосна.

Не радують весняні свята,

Приліт птахів і цвіт садів.

Родина виглядає тата

І сонячних чекає днів.

Прийшла весна на Україну -

Кругом туман і чорний дим...

А наше ж небо було синім,

А в ньому журавлиний клин!

А в ньому лебедина зграя

І щедре сонячне тепло!..

Нині ж кругом війни заграва,

Розруха, горе, смерть і зло.

Здригаються міста і села

Від вибухів що мить, щодня!

Скільки іще вам крові треба,

Щоб насититися, орда?!

Скільки іще смертей дитячих,

Розбитих нанівець сердець?!

Не тіштеся, ми вже не плачем,

Бо вірим, прийде вам кінець.

Вже й літо збігло до  межі,

А за межею сива осінь.

Немає краю цій війні

Лиш в небі птахів стоголосся.

Не скинула біду і осінь,

Лиш в чорну сукню одяглась,

Хоч ми щодня у Бога просим,

Щоб кров синівська не лилась.

Сльоза ж тече гірка й солона

І серце крається навпіл,

Бо синів наших нема вдома

І більшає щоднини вдів.

А ворог лізе, лізе, лізе...

А ворог нищить все до тла.

Горить і плавиться залізо,

Від болю корчиться земля.

Та й воїн наш не ликом шитий:

Нащадок справжніх козаків.

Він також може в пику бити

Того, хто цього захотів.

Що, орки, задають вам перцю,

Хоч ви хотіли меду й паляниць?

Земля вкраїнська впала вам у серце?

Тепер у ній лежатимете  вічно ниць!

Хотіли по Хрещатику пройтися?

То був лише дурний примарний сон!

Хотіли референдумом спастися?

Вас як непотріб виплюнув Херсон!

Хотіли у Дніпрі скупатись?

Та каменем пішли на дно!

Хотіли з України насміятись?

Мрії розсипались, як бите скло!

Хотіли нас без світла залишити?

Та ми не боїмось пітьми !

І в темряві рашистів будем бити.

Бо ви не гідні називатися людьми.

Ще хочете лишити нас тепла?

Та вам ніколи цього не зробити,

Бо в нашім серці стільки ніжності й добра,

Що можем легко цілий світ зігріти!

Вже  цілий рік іде  війна,

Вже й другий, людоньки, вже й третій...

Смерть за життя — така ціна,

Болю вкраїнського не стерти...

А ворог лізе, як свиня,

Яку колись під стіл пустили.

Кому потрібна ця війна?

Ми її в Бога не просили!

А Війська Небесного все прибуває.

А рідна земля кровоточить, ридає.

Немає вже міста, немає села,

Де б сльози не лила солдатська вдова.

Нема кладовища, де б прапор не цвів.

Із болем втрачаєм найкращих синів.

Ось чуєте? Знов заридала родина-

Вертають додому найкращого сина,

Найкращого батька і чоловіка...

Остання дорога у вічність... Навіки

Війна розлучила родину безжально...

ПОІМЕННО ГЕРОЇВ СВОЇХ ПАМ'ЯТАЙМО!

Моє віршоване есе-

Це крик душі, біль материнський.

Прости нас, Господи, за все.

Нехай живе народ вкраїнський

У мирі, радості, добрі.

Дай хоч окраєць щастя, долі.

Нехай не плачуть матері,

Бо не заїсти втрат і болю.

Помилуй, Господи, прости,

Спини війни кроваві кроки.

Нехай повернуться сини-

Без них родина одинока.