В перший день війни було якось незрозуміло.

Запаси ми робили, у нас щось було з харчів. Звісно, потім не було ні води, ні газу – нічого. Квартиру нашу зруйнувало, і ми перейшли до мами. А потім і там вибило вікна, і згодом ми виїхали.

Шокували такі моменти, коли йдеш по воду і розумієш, що можеш не повернутися.

Ми кілька днів не могли спочатку проїхати в село, це в кінці березня було. А потім була фільтрація. Чекали десь 25 годин у машині. 

Виїхали до брата троюрідного. Він шість років тут живе. Ми котика залишили на бабусю, вона під Маріуполем жила. А через пів року мені його привезли.

Близької рідні тут немає. Чоловік пішов добровольцем, загинув рік тому, і я залишилася сама. Не знаю, що робити далі. Поки що не можу зібратися з думками.