"Квартира була без вікон, без даху, дев'ять місяців без електрики"

Я переселенка з Луганська, до війни працювала, але довелося піти з роботи та оселитися тут у знайомих. Веду домашній спосіб життя. Діти поїхали до Чорногорії, одна дочка в Еміратах. Нині шукають роботу. У Харкові не змогли влаштуватися, от і поїхали, а я лишилася сама.

У Луганську були родичі, друзі, ходили один до одного у гості, до театру, а тепер зв'язок обірвався. Я тут, а друзі не можуть приїхати до мене. Там лишилася квартира. Нічого веселого нема. Все основне життя прожите у Луганську.

Коли все почалося, я була тут, у Станиці. Деяких моїх знайомих вже немає в живих. Я не можу нікуди переїхати, бо винайняти на пенсію квартиру нереально. Отак і живу.

Ми отримували продуктові набори Фонду Ріната Ахметова. Вони дуже допомагали, дякую Фонду за допомогу.

Хотілося б забути всі останні роки, а не саме якийсь епізод. Я тут пережила обстріл. Квартира, де зараз мешкаю, була і без вікон, і без даху, дев'ять місяців без електрики, кілька місяців без газу. Це все хотілося б викреслити із життя, але з пам'яті не викреслиш. Як це забути? Хотілося б, щоб таке ніколи більше не повторилося.