Мица Анна, Комунальний заклад «Білгород-Дністровський педагогічний фаховий коледж»

Вчитель, що надихнув на написання есе — Янєва Людмила Михайлівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Війна — це дуже жахливо: це тривоги, руйнування, смерті безневинних людей, чоловіків та жінок на фронті, які борються за свою Батьківщину.

Війна розпочалася 24 лютого 2022 року о 5-й годині ранку, але тоді я ще не знала про це. Як зазвичай прокинулася, щоб їхати на навчання до коледжу, поснідала, одяглася та вийшла з хати на автобусну зупинку. По дорозі зустріла деяких своїх однокласників та тільки тоді дізналася про те, що сталося жахливе: війна! На той момент я подумала: «Боже, та це жарт, такого не може бути!» Але я помилялася.

Коли прийшла до аудиторії, то помітила, що немає моєї подруги. Я зателефонувала їй, щоб спитати, чого її немає. Але вона сказала, що потрібно терміново від’їжджати додому, бо війна. Я деякий час не могла зрозуміти, що це є насправді.

Було нестерпно боляче, я не очікувала. Сподівалася, що минеться… Але це була сувора страшна дійсність. Спочатку, коли я чула вибухи, мені не було страшно, я добре трималася, не панікувала, але потім з часом мені ставало все страшніше.

Одного разу, коли я спала, крізь сон почула свист ракети, а невдовзі — гучний вибух. Хата ходила ходуном, вікна тремтіли, а двері відчинялися самі.

Живу я недалеко від моря, і, коли прилітало до нашого Затокського моста, було дуже чутно. З новин я бачила, як літають військові вертольоти, шахеди, ракети, як руйнуються цілі міста і села…

Життя всіх громадян поділилось на «до» та «після». Дуже шкода, що зараз діти живуть у стресі та знають, що таке війна. Ніхто не заслужив того, що відбувається зараз.

За 1000 днів війни я зрозуміла, що не треба здаватися, треба йти далі, але я розумію, що з таким станом речей, як зараз, — це складно. Але ми — українці, і ми зможемо все. Я дуже надіюся і вірю, що всі наші воїни повернуться живі до своїх сімей, а особливо ті, хто зараз у полоні.

Мій шлях — це ніколи не здаватися та йти вперед. Кожен українець та українка — сильні люди.

Я вірю в нашу перемогу і вірю в те, що Україна ще розквітне, оживуть понівечені міста і села, діти без остраху будуть іти в садочки і в школи, а дорослі — на роботу.

Все буде Україна!
Слава Україні! Героям Слава!