Наталія Семенюк на свої сторінці в Фейсбуці опублікувала серію постів з фото та відео, які вона зробила під час окупації Здвижівки російськими солдатами.
Я довго думала показувати такі фото та відео чи ні?
Фейсбук місце, де чимось хваляться чи показують своє цікаве життя.
Цей альбом не про радість і щастя. Він про біль, відчай і велику, величезну надію!!!
Це фото буде першим.
Із нас всіх більш всього дісталося Роккі. В його сумних очах уся війна.
Від усіх цих вибухів, бігання в погріб (дякувати Богу, він у нас є, і він просторий), Роккі дуже захворів і перестав ходити.
Ця свічка десь років 50-х.
Воскова, обмотана листям і червоною ниткою. Дуже висока, приблизно 50 см.
Так починався кожен вечір: запалювалася свічка, ми вечеряли на кухні, слухали радіо ( це вже згодом) і лягали спати о 20:00 у вітальні. Тільки там можна було хоч якось грітися. А ще гріли воду, наливали в пляшки і розкладали у постіль.
Спали, якщо можна це так назвати, одягнені і взуті.
Потрібно було встигнути вибігти… коли починався обстріл
Кожного вечора моя мама казала: краще б ніч ніколи не наставала!!!
Коли заходили в дім речі складали на одному місці, купкою.
Чуючи вибухи, кожен хапав речі і вибігав. Одягалися на ходу.
Я вибігала по снігу і роззута.
Або з переляку, або щоб нікого не підвести і встигнути добігти в погріб.
Чоловік повертався по взуття. В погребі дуже холодно.
Кожного дня і ночі літали вертольоти.
Літали низько, коли знаходишся в домі здається, що летить над головою.
А так часто горіло і димилось!!!
Чесно кажучи я стала «кровожерлива», ми раділи тому диму. Знали, що їх стає менше, а також менше їх техніки і запасів.
Це скажу вам, ще тихий вечір…
В селі вночі дуже тихо. Село засинає в прямому сенсі цього слова.
Коли виходиш на вулицю завжди дивишся в зоряне небо, але не цього разу. Коли щось жужить і літає, вони починали стрілянину. Так намагалися збити наш безпілотник, а може понапивалися і стріляють, таке теж було.
Андрій тільки почує щось, летить на вулицю і знімає. Він знаходитися у своєму дворі всередині. Здається що стріляють саме з двору…
Дивіться із звуком…
Майже рік….
Я не показувала це відео, зроблене моїм сином після деокупації, бо дякуючи Богу ми живі і у нас тільки прилетів снаряд у бабусин хлів.
Сьогодні згадала про нього, і якщо ви раптом забули, яку ціну ми платимо - за свободу, а будинки то в порівнянні з життям - взагалі нічого, подивіться уважно!!!
Завдяки маленькому Жигулі, яке від вибуху приліпилося до будинку - двоє людей, які були всередині залишилися живі. Вони сиділи біля вікна, чули тільки свист….
Мій син стоїть на даху погріба, стінки якого просто злиплися.
Потім вирва посеред двору, і все рознесло.
Це будинок нашої рідні, село знаходиться в 5 км від нашої Здвижівки, точніше те, що залишилося від нього. В ту ніч «освободітєлі» бомбили Бородянку.
