Прядко Вікторія, учениця 11 класу Дніпровського ліцею №42 Дніпровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шапошник Світлана Петрівна

Війна. Моя історія

У вашій любові до життя…

я бачу звичайнісінький страх смерті.

Олександр Довженко

У цьому листі я буду відверта з вами такою мірою, якою спроможна й хоче бути моя душа, а вона прагне бути почутою. Я не знаю, як жити далі. Усі мої примарні плани та мрії підвішені на такій тоненькій ниточці, що мені страшно це уявити…Кожного ранку в серці лише одне бажання: дотягнути до наступного ранку.

А що буде далі? Як потім жити? Невже настане такий жаданий спокій?...

Коли настане перемога, я відразу піду…до психолога! Напруження, у якому ми всі зараз перебуваємо день у день, дуже важко, особливо підліткам, переживати. Ми не хочемо показувати свої слабкості, як і ви, дорослі, оскільки прагнемо вже зараз бути вам рівнею! Як я бачу Україну майбутнього? Тут все просто: НАЙКРАЩОЮ! Ще ніколи в житті я не відчувала такого бажання віддати всі свої тіло й душу заради Батьківщини.

Війна - час найвищого піднесення української самосвідомості нашого народу. На цій хвилі патріотичних почуттів я почала вивчати історію України, хоча ще якихось два роки тому навіть і думки такої припустити не могла, це було занадто нудно й аніскілечки не цікаво…

За 10 років, коли я завершу здобуття вищої освіти, почну втілювати свої грандіозні плани в реальність! Україна гідна того, щоб усі захоплювалися не лише красою її країв, а й передовими технологіями та рівнем комфортного проживання населення. Я хочу зробити так, щоб “ім’я” нашої славної України гриміло звідусіль!

Трохи привідкрию вам цю ширму таємниць: я вже зараз займаюсь аналізом створення різних видів роботів!

Під час навчання найлегше втекти від сумних думок та новин: хоч взагалі новини не читай! Моторошно жити без знання й визначення свого майбутнього. На нашу долю випав найнестабільніший час.

Звичайні прогулянки чи походи в магазин супроводжуються панікою: у такі моменти мозок - найстрашніший ворог, він перемикається в режим очікування чогось страшного, малюючи жахливі картини перед очима.

Я боюся смерті, там немає нічого доброго, тому в мене лишається один варіант - жити! І саме жити, не існувати ходячим трупом. Я хочу побачити розквіт нашої держави, відбудувати нашу неньку - славну, рідну Україну!