Коли почалися обстріли, моє місто перестало бути звичним. Спокій і тиша змінилися на гуркіт вибухів і страх. Магазини зачинилися, вулиці спорожніли, а люди сховалися у своїх домівках. Я залишилась, бо це мій дім, і я не хочу його покидати. Кожного дня я бачу, як моє місто бореться з війною. Багато будинків зазнало руйнувань. Це важко, але я тримаюся за надію на мир. Вірю, що незабаром знову почуємо радісний сміх дітей і відчуємо спокій. Кожен день – це виклик, але я вірю у силу нашого духу. Ми вистоїмо і відновимо наш дім. І ця віра не дає мені зламатися. Мої батьки старенькі. Дуже хочу їх вберегти.