Доброго дня. Моя родина проживає в місті Херсоні. На початку війни був ранок, ми ще спали ,я почула вибухи за вікном, думала що грім, а потім прибіг син, і сказав, що почалась війна. З вікон нам видно Чорнобаївку, там все взривалось.

І 24 лютого вже днем, у місто зайшли руські. Зразу була паніка, не вірили, і не знали що робити. Потім прийняли рішення сидіти дома, а далі буде видно.

Труднощі були емоціональні та душевні , бачити руських воєнних, старатися не попадатись на очі їм, робили дома світомаскіровку, усього не напишеш. Перший шок був, коли вони вдарили у нас на районі з танка по дев'ятиетажці, як попередження, щоб не було супротиву.

А потім розстріляли ТРО в парку, хтось здав хлопців. Кожного дня в нашому місті когось забирали на підвал, були обшуки.

В нас були запаси їжі, та маленькі накопичення, так і жили. Живемо разом, ніхто нікого не бросив, таке рішення. Та і виїжджати було страшно, колони з людьми розстрілювали, і прикривались населенням. У мене є робота, міняти професію не збираюсь.

Був приємний момент, коли наші хлопці нас освободіли, це було 11 листопада, ранок. Спочатку не вірили, думали провокації. А потім раділи.

Речей, які б нагадували про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року, немає, старались з дому все винести, на случай обшуку.