Після початку війни у Ворожбі почались обстріли. Деякий час не працювали магазини та аптеки. Я періодично виїжджаю, але повертаюсь, щоб подивитись, чи вцілів мій будинок. Моя дитина постійно живе в страху. У квартирі моєї бабусі вибило вікна, ніхто їй не допомагає їх відносити. Я зараз знайшла роботу. Поки далеко нікуди не виїжджаю. Страшно залишатись, але що поробиш. Буває, що сиджу в підвалі. Кожного дня плачу, коли дивлюсь на руїни будівель та вбитих людей. За що ми всі страждаємо? Все це дуже важко. Я чекаю миру. Нехай всі родини возз’єднаються після закінчення війни.