Кравченко Максим, учень 7 класу Криворізької гімназії № 74 Криворізької міської ради Дніпропетровської області
Вчитель, що надихнув на написання есе - Поштова Наталія Володимирівна
Війна. Моя історія
Все йде, все минає… Сьогодні вся Україна в огні, сьогодні почуті мною історії від дідів про війну є для мене реальністю. Сьогодні я такий малий, як колись мій дід у часи Великої Вітчизняної… До війни я думав, що «Великі Часи» вже були задовго до нас, в якусь там сиву давнину… І «Великі Люди» давно повмирали… І «Великі Події» пройшли й минули… Бо наш актуальний час, той, в якому ми живемо, завжди захаращений побутом, дрібницями, буденністю. І нічого «великого» за тим геть не видно…
Погодьтесь, для нас була така думка до 24 лютого, що людина за своє життя з «великими часами» ніколи вже не перетнеться. А якщо що, то лише читаючи або чуючи про них… Бо великі часи мусять бути згодом ще описані й звеличені, а не просто прожиті.
І ось реальність - тільки раз на сто років можна побачити, що великі часи прямо тут, безпосередньо разом з тобою. І що сьогодні казкові велетні і супергерої із кінострічок - це наші захисники. Та навіть сам я - частина цих Великих Часів! Кожного сторіччя на українську землю нападає геноцид – пекло, як якесь прокляття, бажанням якого є знищення всього нашого – Справжнього! Святого! Українського!
Раніше ми жили в очікуванні дива, не цінуючи зовсім простих для нас речей. Люди, загалом, схильні вірити та чекати. А сьогодні наше диво відбувається зараз, в якому ми цінуємо і шануємо ці найпростіші речі. Кожного дня ми прокидаємося живі – диво. Їмо смачний сніданок – чудово. Торкаємося і спілкуємося із дорогими нам людьми – краще не буває.
Особисте диво кожного із нас вже відбулося всередині. Біль та задоволення, радість та страждання, муки та піднесення – все це відбувається всередині нас. Це і є наше сьогоднішнє життя. І подумками я кажу собі: «Чекай. Диво відбувається зараз, але найголовніше – попереду. Зараз є ми і наша щоденна віра у дії військових і віра у Бога. Чекай... Ще трішки і станеться! Обов'язково! Ми приречені перемогти! »
Усе найпрекрасніше ось-ось станеться. Щастя, спокій, кохання! Ми будемо гучно сміятися, допоки кисню не забракне. Будемо плакати, що стали свідками прекрасної та зворушливої події. Будемо святкувати перемогу так, щоб гуділи сонце, місяць і тремтіла земля під ногами. Будемо смакувати життям!
А поки що, віримо в наші Збройні Сили України! Працюємо, вчимось, наближаючи перемогу, і, ставши на коліна, дякуємо захисникам за життя!
