Нікітченко Аліна, 9 клас, Комунальний заклад "Христофорівська гімназія" Лозуватської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чех Лариса Володимирівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мої 1000 днів війни – це подорож крізь біль, втрати, незламність і надію. Перші дні війни були наповнені хаосом. Люди рятували свої родини, залишали домівки, ховаючись у підвалах та сховищах. Я бачила біль, страх та сльози в очах рідних і чула вибухи та постріли. Минали дні, і ми поступово навчалися жити в новій реальності. Я почала розуміти, що війна не лише руйнує фізично, а й випробовує на міцність внутрішньо. Вона змушує цінувати кожен момент. Кожну секунду. Кожне слово і кожен подих. Вона навчила мене бути  за те, що раніше здавалося само собою зрозумілим: за рідний дім, тепло, мирне небо над головою. Війна показала наскільки важливе єдність і підтримка.

Волонтери, військові, лікарі – усі стали героями нашого часу, віддаючи свої сили заради спільної мети – перемоги. Та навіть я, будучи дитиною, допомагала як могла: плела маскувальні сітки, готувала  смаколики, в’язали шкарпетки.

Втрати за ці дні стали частиною цього життя. Війна забрала багатьох друзів, рідних і знайомих. Кожна втрата болісна і залишила руїни на серці. Але водночас вона зміцнювала  мою віру в те. Що ці жертва не були марними. Ми боремся за правду, за свободу, за наше майбутнє. Серед болю та втрат, які принесли ці 1000 днів. Й також побачила силу людської волі незламність духу.

Навіть у найтемніші моменти люди не втрачали надії. Люди вірять в перемогу України.

Війна показала, як важливо мати мету і ніколи не здаватися, навіть коли все навколо руйнується. Ці дні змінили мене назавжди, але й знаємо одне: попереду нас чекає перемога, і коли вона настане, ми пам’ятатимемо кожен день, кожен подвиг, кожну жертву, яка наблизила цей день. Я вірю, прийде до нас довгоочікувана перемога, але війна ще триває… І це так боляче.