Марчева Дар'я, 11 клас, Опорний заклад освіти "Болградський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Іванова Тетяна Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вже тисячу днів іде війна. Жорстока. Кровопролитна війна. Тисячу днів, які зробили біль і страждання нашою реальністю. Тисячу днів постійної боротьби, невпевненості у наступному дні, страху за своє життя та життя рідних людей, розуміння, що втрачене більше ніколи не повернеться. Ці дні пролетіли миттєво, хоча й для когось час зовсім зупинився.

Війна не лишає нам вибору, вона забирає найдорожче, змушуючи поглянути в очі своєму страху.

Перший день війни назавжди залишиться у моїй пам’яті. Усвідомлення ситуації прийшло не одразу. Я прокинулась з дивним почуттям всередині, хоча нічого не передувало цьому. Почувши плач мами, що заповнив увесь дім, я зрозуміла, що спокій, який був буденністю, закінчився, і далі наше життя кардинально зміниться. Мене огорнув дикий страх і розгубленість.

Єдине питання постійно прокручувалося в голові: «Що буде далі?». Хотілося закрити очі і уявити, що це просто страшний сон.

На жаль, війна не зникла, коли я прокинулась. У щоденних новинах постійно розповідали про обстріли, зруйновані будинки та нові жертви, що тільки більше заганяло в тупий кут. Кожна сирена, кожний вибух залишали свій слід у серці. Поступово страх змінювався на бажання діяти, бо саме в такі моменти – це не просто вибір, а необхідність. Незважаючи на свій вік, я зрозуміла, що навіть маленький внесок у нашу перемогу є надзвичайно важливим. Я долучалася до волонтерських рухів: брала участь в акціях, спрямованих на гуманітарну допомогу для переселенців та військових. Крім того, працюючи аніматором, я брала участь у підготовці різних заходів для дітей, які через війну залишилися без домівок. На превеликий жаль, війна забрала у них найдорожче – дитинство. Тож мені дуже хотілось подарувати їм щасливі моменти, які вони з радістю будуть згадувати.

Також із друзями ми проводили ярмарки, кошти з яких йшли на ЗСУ. Цей час прибрав слово «я», замінивши його на «ми». Дійсно, за час війни незнайомці стали друзями, кожен із нас готовий подати руку допомоги.

Я зрозуміла, що не обов’язково бути військовим, щоб захищати нашу країну, можна боротися, допомагаючи іншим людям, які цього неабияк потребують. Здається, що такий маленький внесок не змінить ситуацію глобально, тому що війна – це не тільки боротьба на полі бою, а, в першу чергу, це боротьба народу за єдність, потужна сила якої не дасть ворогові здолати нас, бо разом ми непереможні!

Ці 1000 днів змінили мене повністю. Вони дали мені усвідомлення, що треба по-справжньому цінувати кожну хвилину життя, а також людей, більшість з яких вже, на жаль, не повернуться до нас.

І хоча війна затьмарює наші світлі дні, проте серед цієї безодні страху і болю вогонь надії ще палає. Життя продовжується далі, а герої завжди залишаються у наших серцях. Думки людей сповнені надією на краще майбутнє, де війна залишиться лише у пам'яті, а мир і злагода прийдуть у кожну сім`ю. Лише пройшовши через такі випробування разом, ми зможемо зрозуміти цінність миру і об’єднатися. Ми всі віримо, що незабаром сонце знову засяє на небосхилі та Україна встане з руїн, міцна і вольова, готова до відродження. Тож ми маємо бути разом, адже наша сила – в єдності!