Явтушенко Мілана, 9-а клас, Охтирська ЗОШ  І-ІІІ ступенів № 11

Вчитель, що надихнув на написання — Булах Марина Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це похмуре слово, котре викликає трепет, страх і незгасиму тугу. Воно приносить біль, руйнування, втрати та розлуку, залишаючи за собою глибокі рани в душах людей. Промайнуло майже тисяча днів війни, наше життя зазнало змін, але український народ проявив силу, мужність та незламний дух. Війна залишить сумні та печальні спогади в моєму серці, які я ніколи не забуду.

Іноді думаю про те, що буду говорити діткам в майбутньому, коли вони запитають: ,,Яким було твоє дитинство?’’ І ти зможеш відповісти тільки цими словами: ,,До війни життя було насиченим та сповненим надій на світле майбутнє, але після одного дня лютого місяця – тільки темрява та страх’’. 

Усе почалося зі страшного вибуху, що пролунав 24 лютого 2022 року та зруйнував мирне життя. Ця дата залишиться у пам’яті кожного українця… По вулицях, де ще вчора гуляли діти, світило тепле, яскраве сонце, хтось планував подорожувати, хтось хотів поїхати до своїх рідних, а хтось просто був щасливим і чекав з роботи свою другу половинку, стало страшно ходити… Але в один день війна розлучила рідних, близьких, друзів на невизначений час. Усе заповнилися звуками сирен і хаосу. Люди не могли зрозуміти, що відбувається, бо страх охопив їхнє серце. Шоковані та спантеличені намагалися знайти місце, де можна сховатися та зберегти своє життя. Ніхто не міг уявити, що цей день стане початком справжнісінького пекла. 

Перші дні війни були наповнені страхом та розпачем. Новини змінювалися з неймовірною швидкістю: якісь райони піддавалися обстрілу, а якісь залишалися в безпеці. Але, незважаючи на паніку, люди почали об'єднуватися та оборонятися як тільки могли. 

З’явилися волонтери для того, щоб допомогти тим, хто не міг дати собі раду. Саме в ці дні зароджується нова спільнота, сповнена надії на взаємодопомогу. 

Важко визнавати, але з часом війна забрала життя тисячі невинних людей, які хотіли жити та планували своє майбутнє. Кожна смерть - це окрема історія й окремий біль: мама, яка так сильно любила своє дитя, втратила сина чи доньку. Ця втрата для неньки – страшне горе… наче в неї вирвали, забрали частинку її самої. Поки вона в печалі не може повірити в те, що її ангела більше немає, тато намагається тримати себе в руках тому, що йому треба підтримати сім’ю. Але в самого теж крається серце…

Війна викликає не лише біль, але й пробуджує героїзм. Багато людей стало волонтерами, медиками та воїнами. 

Вони жертвують своїм дорогоцінним життям заради майбутнього покоління. Ці люди – справжні герої нашого часу, і їхні імена повинні залишитися в пам'яті наступних поколінь. Моторошно уявити, що відчувають та переживають наші бійці в запеклих боях… Ми дуже вдячні їм за те, що кожного дня можемо перебувати вдома, мирно спати, маємо змогу поїсти, у той час, коли захисники невідомо скільки перебувають на холоді, боряться за нас та сплять на холодній, сирій землі. 

У всіх нас є велика надія, що в якийсь день ми зможемо кричати: ,,Перемога!’’ Будемо плакати від радості, і нарешті зможемо обіймати всіх близьких, яких не бачили роками.

Дуже добре, що люди почали мріяти про те, як їхнє життя зміниться, коли війна закінчиться. Тисяча днів боротьби стала важким, але водночас, дійсно, повчальним досвідом для людства. Ми навчилися цінувати світ, у якому живемо, і виявляти співчуття та єдність. Сила духу та незламність у цій боротьбі стануть основою для майбутніх поколінь. Наша пам'ять про ці дні – це не лише біль, а й надія на краще, на відродження та новий початок в історії моєї країни. 

Ми повинні пам'ятати все, що зазнав український народ, щоб більше ніколи не допустити повторення таких трагічних, жахливих подій. Війна – це не вирішення проблем, а шлях до ще більшої руйнації. 

Людству треба будувати світ так, щоб мир, любов, повага і взаєморозуміння стали основою нашого існування на планеті Земля.