Місурягіна Ірина, 10 клас, Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №10 Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Парфеній Ірина Едуардівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мене звати Ірина. Для близьких Іринка. Я з маленького шахтарського міста Торецьк, що на Донеччині.

У 2014 році Торецьк – це останнє місто, яке звільнили воїни ЗСУ від самопроголошеної влади ДНР. У нашому місті замість гір терикони, а влітку на кожній клумбі розквітають троянди.

Я навчаюся у найкращому закладі освіти, де кожна дитина має змогу на самовираження, не зважаючи на те, що ми вчимося дистанційно. У моєму лексиконі є слова, які не розуміють мої однолітки з інших регіонів України.

Тремпель, тормозок, лава, пайта, лайба – це те, що зі мною назавжди. Це частина мене. І я цього не соромлюся, бо всі ми різні.

Все моє свідоме життя я живу під час війни. Я навчилася на слух відрізняти «плюс» чи «мінус», цінувати такі прості блага як наявність світла і води, бо їх часто не було через обстріли, ще до повномасштабного вторгнення, навчатися під час повітряних тривог. У свої 16 років я усвідомила, що людина може пристосуватися до всього, якщо тільки забажає.

Переїхавши до нового міста я не змогла залишатися осторонь.

Майже одразу долучилася до волонтерської організації, яка власними силами допомагає закривати збори для наших «янголів-охоронців» із передової - волонтерів, медиків та військовослужбовців. Одними з активностей, спрямованих на збір коштів для нагальних потреб, стали благодійні аукціони.

Цінність таких аукціонів у тому, що це підвищує особисту залученість людей у волонтерську діяльність та показує, що допомагати можуть не тільки великі компанії або бізнеси, і й кожен із нас.

Моє життєве кредо «Кожна прожита хвилина – це шанс, щоб щось змінити». Я вірю, що кожна людина своїми вчинками та діями може змінити цей світ на краще.

Чи змінилась за цей час я? Так. Я стала іншою, новий світогляд, нові пріоритети, нові думки і мрії. Чи змінилось моє оточення? На 100 %. Сьогодні поруч зі мною коло однодумців, яких надихає на нові звершення спільна мета. Ми заряджені, щоб допомагати і бачимо, що це все не даремно. Я впевнена, що немає маленьких донатів. Це дія, яка рятує життя.

Ніхто не каже про вирішення якихось глобальних проблем, але є купа непомітних та не менш важливих історій, де саме твоя допомога може стати вирішальною.

Наразі волонтерство – це не просто хобі, а невід’ємна частина мого життя. Я зрозуміла, що кожен з нас має цю силу – силу змінити щось на краще, зробити свій внесок у Перемогу. І чим більше людей усвідомлює цю силу, тим ближчою стає наша Перемога, бо ми - українці на це заслуговуємо.