Ковтун Вікторія, 9 клас, ЗЗСО І-ІІІ ступенів с. Розтоки

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рошко Уляна Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Подія, яка змінила все: звичне життя людей, почуття спокою та безпеки. Це сталося 24 лютого 2022 року, коли росія вторглася на територію України. Життя стрімко змінилося — почалася війна.

Люди забули, що означає слово "спокій", яким було життя до війни. Все стало сірим та пустим.

Хтось втратив будинок, який для них будували батьки. У когось загинула найрідніша серцю людина, яка навіки залишилася під завалами. Звук сирен став немов колискова, без якої незвично засинати. Підвал став другим житлом. Усе змарніло, потьмяніло. Не чути більше співу пташок, сміху дітей, що бавляться на зеленій траві. Більше не видно слідів літаків, які пролітали над землею, наче птахи.

Щаслива, щира усмішка і блиск в очах — стали рідкістю. Проте люди залишилися людьми. Когось вони втратили, когось знайшли, життя продовжилось. У цьому хаосі українці продовжували боротися, намагалися жити далі. Вони не втрачали надії та вірили в краще.

Під час війни Україна здобула нову силу — силу взаємодопомоги. Українці підтримували один одного, чим тільки могли: роздавали їжу, збирали кошти на допомогу ЗСУ, опікувалися літніми людьми. Йшли добровольцями та волонтерами.

Українців, які втратили своє майно та були змушені поїхати до інших країн, з щирими усмішками зустрічали іноземці, готові простягнути руку допомоги. Вони надавали житло, їжу, турботу.

Були поруч, коли це було найбільше потрібно. Старалися зробити перебування українців за кордоном максимально комфортним, були готові слухати, підтримувати, допомагати. Вони також надсилали найнеобхідніше для тих, хто залишився в Україні: продукти, іграшки для дітей, ліки для літніх людей, а також бронежилети, дрони та іншу військову техніку для захисників. Цим вони довели, що співчуття та допомога — це головна сила людей.

Україна завжди боролася — ще з часів козацтва.

Вона відстоювала свою культуру, мову, ідентичність. Козаки, як і прості селяни, були готові йти в бій за себе та свої сім’ї. Так само і зараз. Люди йдуть у бій, щоб захистити не лише своїх рідних, а й тих, кого ніколи не знали. Вони дарують можливість дітям ходити до школи, а дорослим — працювати й жити далі. І головне залишається незмінним: Україна без українців — не Україна. Тому ми допомагаємо, боремося, віримо та йдемо далі, як і колись.

У цій війні кожен показав своє справжнє обличчя. Показав, хто друг, а хто ворог. Хтось готовий прийти на допомогу, а дехто просто спостерігає.

Хто дійсно    хоче  допомогти — той знаходить спосіб це зробити. Ось чого навчила нас війна. Адже  навіть втративши все, українці дбають одне про одного, співчувають, допомагають і підтримують.

Отже, головне — допомагати та залишатися людьми, продовжувати боротися. Ми є один в одного — і цього цілком достатньо, щоб вистояти, перемогти і збудувати світле майбутнє.

Бо саме в єдності — наша сила. Навіть у найтемніші часи ми тримаємося разом, підтримуємо тих, хто поруч  і не здаємося. Кожен день боротьби — це ще один крок до перемоги. І доки ми разом — нас не зламати. Україна вистоїть, бо українці — це народ, який не скорюється, не втрачає надії та завжди піднімається, навіть із попелу