Плахотнюк Лілія, 1 курс групи ФЛ-13-24, Вінницький центр ПТО технологій та дизайну
Вчитель, що надихнув на написання — Рибачук Анна Володимирівна
Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»
Коли все почалося, я як і багато хто, не могла уявити, що конфлікт затягнеться так надовго. Перші дні війни були переповнені шоком і страхом. Я пам'ятаю, як прокидалася від ракет, які летіли над моєю домівкою, літаків, вертольотів, здавалося, що все навколо завмирало у передчутті невідомості. Страх за рідних, друзів, тварин, за свою країну став частиною мого повсякденного життя. Проте з часом страх поступився місцем рішучості. Ті дні були сповнені тривоги, нескінченних новин.
Кожен ранок починався з перевірки новин, а кожен вечір закінчувався думками про тих, хто зараз на нулі.
Суспільство розділилося на тих, хто воює, і тих, хто підтримує. За ці 1000 днів я зрозуміла що війна не лише про битви і зброю. Це також про щоденну боротьбу – з собою, своїми страхами. Війна навчила мене цінувати кожен момент життя.
Просте перебування з родиною, розмова з друзями, чашка кави в тиші – все це стало важливішим, ніж будь-коли раніше.
Мій шлях під час цієї війни – це шлях зміцнення духу і волі. Спостерігаючи за незламністю українців, я почала глибше розуміти, що значить бути частиною нації. Але водночас
ці дні стали часом втрат. Втрати друзів, знайомих, втрати почуття безпеки. Війна змінила нас усіх.
Кожна історія – це біль, але й кожна з них – це також доказ нашої стійкості. Кожен день боротьби нагадує, що ми не маємо права здаватися.
Озираючись назад на ці 1000 днів, я бачу, що ми пройшли довгий і важкий шлях. Від перших днів шоку до усвідомлення, що ми здатні на більше, ніж самі думали. Війна навчила нас бути сильнішими, мудрішими і цінувати мир понад усе. І хоча цей шлях ще не завершений, я впевнена, що ми зможемо його подолати, тому що за нами правда, наша історія і наша земля.
Ці 1000 днів стали частиною мого життя, частиною мене. Але вони також стали частиною нашої спільної історії – історії боротьби, надії та віри в краще майбутнє.